В голові дуже багато думок, а ні, - спогадів. Ми пойшли через різне: захоплення і симпатію, турботу і несподіванки, не обійшлось і без сварок та розлуки. Ні, не буду про це писати... Він хороший, він милий, він щирий, при тому ж трішки принциповий, з почуттям гумору інколи навіть дуже тонкого, а ще він гарний і працьовитий господар, з армійською дисципліною, він добрий і надійний, і звичайно же - друг!..
Кожного разу у смутку, в непевні часи
згадуй усе, що ти любиш – хай вистачить сил
не зігнутись дугою у клітці залізобетонній,
бо навіть героїв нерідко зрізає під корінь.
Згадуй людей, із якими сміявся і ріс,
хай тебе не бере ні ненависть, ні заздрість, ні злість,
згадуй місця, що тримають тебе на плаву,
і начхати, що в жодному з них ти ще й досі не був.
Згадуй всіх тих, хто за тисячі кроків звідси,
кого випадково змило дощами відстаней,
кого стерло кордонами, візами й клятими війнами
і хто до останнього міг усе правдою міряти.
Згадуй розмови у темряві, сонні дахи,
кожне з імен, що могло тебе перемогти,
кожну адресу із позначкою "вибув",
де сотні дверей ховали відсутність виходу.
Згадуй всі травні, важкі від громів і дощів,
як засиналось тобі на чужому плечі,
згадуй всіх тих, хто, як нитка, крізь ребра пройшов
і залишив по собі рубець, перемир'я чи шок.
Згадуй порожні плацкарти, купе й електрички,
запах туману і диму від светра позиченого,
згадуй усі незнайомі кімнати й квартири,
у яких залишався на ніч, хоч про це й не просили.
Згадуй сутички, із яких ти виходив цілим,
снайперів, що дивились в обличчя крізь вічко прицілу,
згадуй всіх тих, хто кричав, та врешті затих,
пам'ять про мертвих – єдина розрада живих.
Згадуй живих, що в вогонь за тобою підуть –
просто тому, що на цьому тримається суть
світу, в якому ще й досі є місце прекрасному.
Хай тобі вистачить сили у ньому не впасти.