В голові дуже багато думок, а ні, - спогадів. Ми пойшли через різне: захоплення і симпатію, турботу і несподіванки, не обійшлось і без сварок та розлуки. Ні, не буду про це писати... Він хороший, він милий, він щирий, при тому ж трішки принциповий, з почуттям гумору інколи навіть дуже тонкого, а ще він гарний і працьовитий господар, з армійською дисципліною, він добрий і надійний, і звичайно же - друг!.. Кожного разу у смутку, в непевні часи згадуй усе, що ти любиш – хай вистачить сил не зігнутись дугою у клітці залізобетонній, бо навіть героїв нерідко зрізає під корінь. Згадуй людей, із якими сміявся і ріс, хай тебе не бере ні ненависть, ні заздрість, ні злість, згадуй місця, що тримають тебе на плаву, і начхати, що в жодному з них ти ще й досі не був. Згадуй всіх тих, хто за тисячі кроків звідси, кого випадково змило дощами відстаней, кого стерло кордонами, візами й клятими війнами і хто до останнього міг усе правдою міряти. Згадуй розмови у темряві, сонні дахи, кожне з імен, що могло тебе перемогти, кожну адресу із позначкою "вибув", де сотні дверей ховали відсутність виходу. Згадуй всі травні, важкі від громів і дощів, як засиналось тобі на чужому плечі, згадуй всіх тих, хто, як нитка, крізь ребра пройшов і залишив по собі рубець, перемир'я чи шок. Згадуй порожні плацкарти, купе й електрички, запах туману і диму від светра позиченого, згадуй усі незнайомі кімнати й квартири, у яких залишався на ніч, хоч про це й не просили. Згадуй сутички, із яких ти виходив цілим, снайперів, що дивились в обличчя крізь вічко прицілу, згадуй всіх тих, хто кричав, та врешті затих, пам'ять про мертвих – єдина розрада живих. Згадуй живих, що в вогонь за тобою підуть – просто тому, що на цьому тримається суть світу, в якому ще й досі є місце прекрасному. Хай тобі вистачить сили у ньому не впасти.

Теги других блогов: життя пам'ять спогади