Розділ 1 "2005"
Любити складно. Любити по-
справжньому складно завжди. Ти з цим погоджуєшся? Подумай, ти теж з таких як я? Якщо ж ні, тоді не варто читати далі, ти не зрозумієш...
Захоплюватись людиною, для якої ти щось незначуще, як маленьке містечко посеред великої карти, де безліч крутих "city". Любити і пробачати, пробачати і любити, навіть якщо твоє пробачення не потрібне, а любов тим більше. Скажи мені, тобі це знайомо? Сміятись і розмовляти, а через роки згадати те рідне ім'я. Ти знаєш як це? Коли душу заповнює смуток і нічим його не витравити. Ти знаєш як воно? Берегти в собі любов, навіть цього не хотячи. Гучні голоси, безліч людей, але ти один. Тобі хочеться бути в іншому місці, але там тобі не раді. Ти знаєш як це? Постійно вдавати наче ти сильний. Йти кудись, обіймати когось, кого тобі підкинула доля під ноги, і тішитись, наче ти щасливий. Чекати чогось безкінечно, але отримати грандіозне "нічого" взамін...
Якщо ти не знаєш як воно,- знай, ти щасливий. Просто знай це. Людино!
Розділ 2 "2006"
Любити складно. Любити по-справжньому складно завжди. Зустріти потрібну людину.
Віддавати себе, забувати про свої принципи, підлаштовуватись й уміти чекати. Не ставити ультиматумів і не вимагати уваги до себе. Поважати його й те, що він робить. Розуміти його слабкості й стати його прототипом. Просто чекати й вірити, що він знає краще, що він пам'ятає, що подбає про все необхідне. Дослухатися до тихого голосу всередині нього й розтлумачувати погляд його очей. І хай його вияви любові не завжди відповідають твоїм уявленням, це не повинно мати жодного значення, адже в тебе є головне: впевненість, довіра, підтримка, надія та ще багато чого іншого, що крокує в тіні слова "любов". А отже, ти знову щаслива Людина!
Розділ 3 "2017"
Любити складно. Любити по-справжньому складно завжди.
Застарілі марева ідеалів вже давно припали пилюкою, а поміж їх тіней свище холодний січневий вітер...
У мене є все! А ще є можливість. Можливість реалізувати мрію 12-річної давності. Або розбити її за 3 хвилини... Звичайно, включити зелене світло для ігнору і хай все йде повз своїм звичним руслом, було би оптимальним варіантом. Але чому тоді ми так часто шкодуємо про несказані слова, незроблені вчинки, опущені можливості? І менш за все нам жаль невдалих спроб?... Чому у час, коли всі навкруги товкмачуть про єдиний шанс і максимальне використання можливостей жити для себе тут і зараз, перед нами постає вибір задовільнити свої бажання і цікавість чи пожертвувати ними заради блага дорогих людей?..
Тепер я не люблю себе, але продовжую любити тих, хто поставив мене перед таким вибором.