Побачити Париж і зупинити серце...
- А ти красива! - побачила Яна повідомлення на своїй сторінці в одній із соцмереж. Незнайомець в камуфляжі дивився з екрану карими очима. Однак дівчина, згорновши п/п, продовжила перемотувати стрічку новин...
Наступного дня він знову написав. І знову ігнор. Потім знову. І ще. Так тривало не тиждень і не два... Яні набридла така настирливість і якось вона пожалілась про це своїй подрузі Марії. Однак та не спішила підтримувати:
-Військовий кажеш? А ти знаєш, що АТО-шникам зараз платять непогані гроші і ще купу різних пільг? А там ще й квартиру дадуть чи, накрайняк, земельну ділянку. Ну що ти так ведеш себе ніби тобі те все буде лишнє?
Яна вирішила підіграти: нарешті відписала, познайомились. Дізналась, що Остап зараз лежить в лікарні і що після поранення йому виплатили 100000грн.
Відразу побігла до Марії, ділитись враженнями.
- Ось бачиш, Яно, а я що тобі казала! А згадай, як ти хочеш відкрити себе як художника... Тож в майбутній квартирі Остапа і відкриєш свою студію.
Яна продовжувала спілкування, отримувала повідомлення та дзвінки з теплими словами і щирими зізнаннями. Згодом почала отримувати подарунки: квіти, поповнення рахунків, інтернет-товари. Саме час сказати про свою мрію, подумала Яна, і почала набирати sms: "Остапе, ти знаєш, що я художник-початківець. Але, щоб так і не залишитись на цьому рівні на все життя, мені потрібне натхнення. Через кілька днів відбудеться виставка всесвітньо-відомих картин у Франції. Париж - моя мрія, але для її здійснення не вистачає 50 тисяч."
Остап з відповіддю не зволікав: "Я здійсню твою мрію, якщо ти здійсниш мою: мене через дві неділі виписують і я хочу щоб ми зустрілись."
- Всього-то лиш! - подумала Яна і побігла збирати документи на подорож.
Франція виявилась напрочуд гостинною. За тиждень перебування в Парижі Яна встигла не тільки насолодитись високим мистецтвом, Ейфелевою вежею, собором Нотр Дам де-Парі, а й пробігтись по бутіках.
Наближався день виписки Остапа. Дзвінки знову стали без відповіді. А в переддень він отримав повідомлення: "Вибач, я не можу сприйняти тебе без ноги. І мучитись біля тебе не хочу."
Як? Як він, мудрий і сильний, пройшовши сім кругів пекла і бачачи людей наскрізь, міг так помилитись? Як так легко проміняв свою мрію ходити на якісному протезі на мрію чужу - побачити Париж? Як так з ним могли поступити і, головне, за що?... Такі думки не давали зімкнути очей до самого досвітку. А на ранок, з першими променями нового дня, його серце зупинилось...
Р.s: Історія реальна. Імена героїв змінені з етичних міркувань.